1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом!

  

   Проблема епідемії ВІЛ/СНІДу, на жаль,  продовжує залишатись актуальною як в Україні, так і в цілому світі.

    За допомогою різних форм масових та індивідуальних заходів відвідувачам різних категорій та вікових груп  бібліотека та вчителі роз’ясняють що таке ВІЛ і що таке СНІД, у чому різниця, застерігають, яку небезпеку несе людині захворювання на СНІД, що означає червона стрічка.

ВІЛ - це Вірус Імунодефіциту Людини, який вражає, в основному, імунну систему. СНІД - це Синдром Набутого Імунодефіциту, що є кінцевою стадією ВІЛ-інфекції. Тобто ВІЛ-інфекція - це та стадія хвороби, коли вірус знаходиться в організмі, руйнує імунну систему, але ще немає зовнішніх проявів. СНІД - це стадія хвороби, коли організм людини вже не в змозі боротися з різними захворюваннями. Вони прогресують і в результаті людини нестає.

  В бібліотеці  оформлена  виставка – застереження « Дорога в безодню »

  

                              
                                                                                                                                      

Учасники заходу з великим інтересом та хвилюванням передивилися відео - фільм «Сповідь наркоманки», по закінченні заходу їм було запропоновано обмін  думками "Знай сьогодні щоби жити в завтра!". 
     Питання до роздумів:     
1. Багато хто з наркоманів вважають себе невинними в тому, що почали вживати наркотики. А ви як гадаєте?    
 2. Чи   може   людина   самостійно   кинути   палити,   вживати наркотики і т.д.? І що для цього потрібно?     
3. Здоровий спосіб життя? Що Ви розумієте під цим поняттям?    
4. Що Вам відомо про оздоровчу систему Іванова або інші оздоровчі системи?    
 5. Що потрібно молодій людині, на Вашу думку, щоб шкідливі звички не стали нормою її життя? 
 СНІД - одна із найбільш трагічних проблем, з якими зіткнулося людство у XX столітті. З нею ми ввійшли і у XXI століття.

СНІД – загроза людству ! Зупинимо  його ! 

"Стоїть у скорботі мати - Україна"

                            День пам'яті жертв голодомору

Щорічно, в четверту суботу листопада 

в Україні відзначається 

День пам'яті жертв голодомору.

Щохвилини з вересня 1932 року по липень 1933-го помирали щонайменше 17 осіб, щогодини - більше 1000, щодня - понад 24 тисячі. За десять місяців Україна втратила майже чверть свого населення. В голодомор, за оцінками дослідників, померло від 7 до 10 мільйонів чоловік. Голодне лихоліття найбільше вразило дітей. Третина всіх померлих від голоду - діти.

До Дня пам'яті жертв голодомору 

у бібліотеці організовано виставку - роздум: "Стоїть у скорботі мати - Україна"

 На виставці представлені документальні книги та статті, спогади свідків тих жахливих подій, художньо-документальні книги відомих українських письменників В. Барки "Жовтий князь" У. Самчука "Марія"та інші.  

Прошу, у серці запаліть

Скорботи полум'я священне

та крізь століття пронесіть

Сльозу безвинно убієнних!

                        Наталка Тривайло

 

"Перехід з ББК на УДК "

 22 листопада 2017 року в центральній районній бібліотеці відбувся тренінг "Перехід з ББК на УДК". Головний бібліотекар ЦБС відділу комплектування та обробки літератури Людмила Гнатівна Літковська ознайомила бібліотекарів з Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 р. № 177 "Про припинення використання Бібліотечно-бібліографічної класифікації та впровадження Універсальної десяткової класифікації". Людмила Гнатівна зазначила, що система УДК – світова, її використовують 130 країн та ознайомила з основними розділами класифікації. ББК – це радянська розробка 60-х років минулого століття. Перехід від ББК на УДК є важливим, тому що це дає змогу детальніше класифікувати літературу за галузями знань. Переклад таблиць УДК українською мовою здійснювала Книжкова палата України. І тепер ці таблиці є не тільки україномовними, а й українізованими. Шифри УДК повинні максимально точно відобразити зміст видання та забезпечити в подальшому його швидкий та легкий пошук не лише в Україні, а й у світі. Бібліотекарі також ознайомилися із новими розділами книжкових фондів та як правильно шифровати літературу.

Чарівний світ шведської казкарки

            До 110-річчя від дня народження відомої шведської казкарки Астрід Ліндгрен в Карпилівській сільській бібліотеці  була проведена книжкова мозаїка "Чарівний світ Шведської казкарки".

Діти познайомилися з дитячими та юнацькими роками А.Ліндгрен, дізналися, як і чому вона стала письменницею, звідки з'явилися в її уяві, а потім і в літературному світі відомі книжкові герої. 

 І звичайно, на нашому заході пролунали уривки з улюблених творів письменниці, які до того ж були представлені на книжковій виставці, які по закінченні заходу, наші юні читачі залюбки взяли для читання додому.

Діти мали змогу переглянути по відео, дитячу казкову повість

"Малий і Карлосон що живе на даху"та буктрейлер "О Міо,мій,Міо" Астрін Ліндгрен. Історія розповідає про маленького хлопчика Міо, він був сиротою та виріс у дитячому будинку. Згодом його всиновили, але через погане поводження з ним він втікає з цієї сім'ї. Але раптом...

Герой потрапляє в казкову країну Прекрасного Далека, дорослі добрі та привабливі діти лагідні та привітні,там немає страху, гноблення холоду і голоду. Але життю щасливих мешканців країни Прекрасного Далека загрожує небезпека...

Що буде з цією прекрасною країною?

Читайте у книзі А. Ліндгрен "О Міо,мій Міо".

  

"Душа народу бринить у слові"

 "Єдиний скарб у тебе – рідна мова.

Заклятий для сусіднього хижацтва.

Вона твого життя міцна основа,

Певніша над усі скарби й багатства"

П. Куліш

         9 листопада - День української писемності та мови. 6 листопада 1997 року було підписано Указ Президента України, у якому говориться: «На підтримку ініціативи громадських організацій та з урахуванням важливості ролі української мови в консолідації суспільства постановляю: “Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті  Преподобного Нестора Літописця».

В День української писемності та мови традиційно проводяться різноманітні заходи в навчальних закладах. Всі вони присвячені темі писемності та грамотності. У цей день зазвичай пишуть диктанти, проводять тематичні вікторини та олімпіади з української мови.в школі сьогодні учні старших класів писали диктант. В бібліотеці також стало традицією проводити заходи до цього свята.
09 листопада 2017 р. бібліотека для своїх користувачів підготувала мовний круїз: "Душа народу бринить у слові".
Захід пройшов у теплій, щирій атмосфері. Діти із задоволенням послухали розповідь: екскурс в минуле про перші зародки писемності, Під час заходу цитувалися вислови про рідну українську мову І. Огієнка, М. Рильського, В. Сухомлинського, О. Гончара, О. Олеся та Л. Костенко. Разом з тим на юних слухачів чекала цікава та весела вікторина-диспут, під час якої ми вирушили у невеличкий мовний круїз, де діти відповідали на  поставлені запитання та ділилися своїми враженнями та думками про неймовірні та цікаві факти української мови. 

 Вікторина про мову:

Державна мова України? (українська)

Слова з протилежним значенням. (антоніми)

Частина мови про ознаку предмета (прикметник)

Найбільша одиниця мови? (текст)

Знак у кінці питального речення (знак питання)

Чим починається діалог? (тире)

Перша буква у власній назві (велика)

Наука про звуки мови (фонетика)

Розмальоване яйце  (писанка)

 Головні члени речення (підмет і присудок)

 Документ про середню освіту (атестат)

 Словниковий склад мови (лексика)

 Знак у слові В’ячеслав  (апостроф)

 Символ українців, що оберігає (оберіг)

 Займенник з однієї букви (я)

 Список літер установленого порядку (алфавіт)

 Зміна букв у корені (чергування)

 Розділ науки про правопис (орфографія)

 Стиль художньої літератури (художній)

 Речення з однією граматичною основою (просте).

Народна назва Пасхи. (Великдень)

Найменша одиниця слова (звук)

У що береться пряма мова? (у лапки)

Без якої святині зникає народ? (без мови)

Знак у кінці розповідного речення (крапка)

Буква без звука (м’який знак)

Правила спілкування (етикет)

Сьомий відмінок нашої мови  (кличний)

Стиль у науці  (науковий)

Розмова двох осіб  (діалог)

Остання частина слова  (закінчення)

Частина мови про кількість (числівник)

Опис природи (пейзаж)

Слова з близьким значенням  (синоніми)

Слова спільного кореня  (спільнокореневі)

Речення з однією граматичною основою. (просте)

Нема України без верби і …  (калини)

Другорядні члени речення (додаток, означення, обставина)

Частина мови дев’ятка. (іменник)

 День виникнення писемності та мови це свято, яке спонукає нас не забувати свою історію, любити рідну мову, пишатися її многогранністю та вишуканістю.

Любі наші краяни! Наша мова прекрасна і варта того, щоб нею розмовляти, співати, творити. Бережімо її!Дорогі друзі маймо сміливість серцем і душею впевнено сказати «Ми – українці!» хай усіх нас єднає належність до великого народу. Плекаймо всі разом ту мову, яка дісталася нам у спадок від наших пращурів.

Презентація книги "Минулі сучасне Волині та Полісся.Ківерцівщина та Олика в історії України та Волині"

 02 листопада, у читальному залі районної бібліотеки для дорослих відбулася презентація наукового збірника “Минуле і сучасне Волині та Полісся. Ківерцівщина та Олика в історії України та Волині”. У збірнику вміщено статті та повідомлення учасників краєзнавчих читань, які відбулися 22 вересня 2017 року в смт Олика. На презентації були присутні Народний депутат України Ірина Констанкевич, голова Ківерцівської районної ради Василь Хмілевський, кандидат історичних наук, професор, зав. кафедри документознавства і музейної справи СНУ ім. Лесі Українки, голова Волинської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Геннадій Бондаренко, кандидат історичних наук, ст. викладач кафедри нової та новітньої історії України СНУ ім. Лесі Українки Лариса Понєдєльник, директор Ківерцівського краєзнавчого музею Степан Войчик Краєзнавча робота є однією з ланок роботи бібліотек району, тільки бібліотекарями РЦБС було підготовлено 21 статтю до даного видання. Збірник стане вагомим доповненням краєзнавчих матеріалів у бібліотеках, адже 49 примірників видання було розподілено між книгозбірнями системи.
                       

                                                                                                     

                
Цього ж дня Карпилівська сільська бібліотека отримала такий примірник де в книзі згадано на сторінці 255 історію нашого села.                       

                                    Історія села Карпилівка.

Карпилівка –село центр сільської ради. Розташоване за 45 км. від районного центру міста Ківерці і за 9 км від найближчої залізничної

станції Цумань. Дворів -  426  , населення -   2093   жителі.

В селі розміщені середня школа, будинок культури , бібліотека, фельшерсько акушерський пункт, дитячий садок, відділення зв’язку,

торгові заклади райспоживспілки та приватних підприємців, Св’ято-Петро-Павлівська церква УПЦ, Дім Молитви ХВЄ.

  Голова територіальної громади с.Карпилівка  є  Юрій Григорович Федорчук, який займає цю посаду уже двадцять років.

Карпилівка розташована серед мальовничих цуманських лісів, що зеленим півколом оточили село,залишивши першим поселенцям невеликі поля( Піддубину,Будькове,Плесо,Загумення) та пасовища

( Зимникове, Метельське,Перейми, Заболото). Оскільки родючої землі було мало, та і  ту доводилось відвойовувати в лісу.

 Перші хати тут з’явились значно пізніше, ніж сусідські села, адже в польських переписах 1570 і в1577 років Карпилівка не згадується.

Цілком вірогідно, що перші жителі поселились на берегах Путилівки, а точніше біля її бокової артерії річечки Ровець, в урочищі « Під Гайсином». Тут було найбільш безпечне місце для проживання. Поруч – вода, риба,  родючіша земля, сіножаті, ліси гриби і ягоди.

 Хто вони, ці перші Карпилівці, - сказати важко, але судячи  по найзручніших місцях розселення і найбільш поширених у селі прізвищах, це могли бути Ліщуки, Шевчуки, Тарасюки,Радіони,Федорчуки, Фені та інші. По - вуличному вони носили прізвиська Пелехів, Дорошів, Підграбників, Зимників, Степанців. Під час колективізації та розкуркулення найбільше постраждали саме ці сім’ї, що свідчить про їх давнє і заможне походження. Довгожитель села Петро Охрімович Свіргун, 1907 року народження, чув від свого діда, що найдавнішими родинами тут були

Дороші і Степанці. В перших народилась дівчинка, в других – хлопчик.

 З часом вони одружилися, створивши дружну багатодітну сім’ю, яка започаткувала  родовід села.

  Від чого пішла назва – Карпилівка? Існує кілька версій. Найвірогіднішою з них є така.  За свідченням старожилів , береги річечки Ровець,лісові околиці і болото Козине були порослі непрохідною кропивою. Цю місцевість жителі Цумані і Башликів називали « Кропиловкою». Таку ж назву отримало і село . До речі, його літні люди продовжують і досі так називати. Нинішня назва  закріпилася за ним значно пізніше, коли впорядкувалися географічні назви населених пунктів.

 Перші писемні  відомості про село знаходимо в документах Волинського обласного  державного архіву в «Словнику Географічному Королівства Польського», виданому у Варшаві 1904 року. В ньому міститься дані про те, що земельні угіддя села і в навколишні ліси з другої половини 18 століття належали князям Радзивіллам. На той час в Карпилівці налічувалися 18 димів(великих селянських господарств, що мали наділи польової землі) і 6 городників, які не мали земельних наділів, а користувалися лише городами.

Селяни будували хати  з несетесаних колод з маленькими вікнами, дахи крили соломою, зрідка дранкою.

 На піщаній, не родючій землі працювали не покладаючи рук, але врожаї збирали мізерні. Нужда і злидні змушували полющуків найматися на роботу до князя  Радзивіла – на смолярню ,  Цуманський Тартак,  Дубищенську винокурню…

Земельна реформа 1861 року звільнила селян від клятої  панщини

І не посильного оброку. Більш заможні сім`ї ,викупивши свої наділи господарювали самостійно, окремі з них на рубежі  19-20 століть мали до 20- га землі, яку купили за безцінь у своїх збіднілих односельчан. Про значні статки сім`ї Радіонів  свідчать документи, які зберігаються у музеї місцевої школи  «1912 г,  апреля 20 дня. Я, ниже подписавшийся еврей земледелец колонии Мачулки Клеванской Волости Шепель Тесель по настоящей росписи зайнял  у крестьянина деревни Корпиловка  Силенськой  волости Лаврентия Дмитреева  Радиона наличными деньгами шестьдесят пять  рублей  сроком на десять лет, за пользование этими деньгами я  отдаю Радиону у пользование  у виде процента сроком на 10 лет  участок земли мерою  три четверти морга, расположенной в урочище « Болото» около мельницы» в межах с одной стороны Мошки Мейна, а с другой Янкеля  Теселя. По истечении десяти лет , я, Тесель сейчас же обязан уплатить Радиону  занятые у него деньги , а Радион обязан безпрепятственно  возвратить мне землю…»

З документів випливає, що євреї  володіли в   Карпилівці значними землями , які здавали в оренду, або під заставу, часто не гребуючи брати гроші в борг. 65 крб., які позичив Радіон на той час були цілим багатством . « Актовая бумага» 1913 року закріплювала договір оренди між селянином землевласником  Семеном Яковимом Радіоном і його  рідним дядьком  Ларентієм  Дмитровичом Радіоном. Перший віддав оренду 1-6 частину свого земельного наділу,що складав    3  десятини терміном на 5 років. Другий при підписанні договору  сплатив Семену 300 крб. готівкою.  «То про яку ж суцільну бідність» за часів царизму йде мова, якщо один   селянин володів 18 десятинами землі, а другий тільки за оренду  віддав такі величезні гроші

 В кінці  19 століття в селі були  40 будинків, 359 жителів, фабрика смоли. Навчатися в селі дітям не було де , лише не значна частина їх відвідувала Цуманську  церковно-парафіяльну школу.

У вищенаведеному документі за  неписьменного Терентія Радіона підписався його односельчанин   Федір Шульгач.

 Під час  першої світової війни  поблизу Карпилівки проходила лінія Фронту. Село майже до  щенту було спалене  австрійськими військами, проте скоро відбудувалося. На 30 вересня 1921 року в ньому нараховувалось 53 будинки 507 жителів, з ним 505 українці.

За Ризьким мирним договором Волинь відійшла до складу Польщі. Карпилівка належала  до Сильненської гміни  Луцького повіту . Незважаючи на шалену політику колонізації поліщуки добивали права на рідну мову, школу, культуру. 1925 року в селі відкрилася однокласна школа, яка проіснувала до 1934 року.

 Першим вчителем тут став Ксень Марченко, колишній старшина армії Української  народної республіки, який поселився в селі.  Разом з Федором Шульгачем він організував філію просвіти . Молодь збиралася на вечорниці в гостинних господарів. Хлопці носили полотняні сорочки,штани пофарбовані настоєм з кори дуба чи вільхи. Дівчати вдягали довгі вишиті спідниці , полотняні блузки, голови прикрашали різнокольоровими стрічками. Вечорниці  проходили весело, тут співали українські  народні пісні, танцювали під скрипку та бубен.

 На десятку річницю Волинської «Просвіти» у 1928 році зведений хор просвітян  сіл Цумань і Карпилівка чарував жителів і гостей Луцька  величним співом «Заповіту». Таке було у свято, а щодень – то важка праця. Треба було обробити і панське поле і своє.

1929 року князь Радзивіл побудував у селі велику свиноферму, якими управляли його намісники поляки Брюховський, Бичковський Цибульський, Фернард.

Довелося селянам займатися дробинкою, пасти та доглядати свиней. Карпилівчани пам’ятають, що найкращими дробарями були Федір Свіргун і Назарій Ліщук.

З приходом  радянської влади 17 вересня 1939 року  в Карпилівці вже Цуманського району була створена  сільська рада депутатів трудящих

Першим її головою став Наум Федорчук ( 1901 р.н.),якого по звірячому було закатовано  у травні 1946 року

Рада тимчасово припинила свою діяльність з 29  червня 1941 року по  3 лютого 1944 року у зв’язку  з окупацією Волині фашистською Німеччиною.

 Тяжким тягарем упав на плечі селян окупаційний  режим. Дев`ять молодих людей фашисти вивезли на каторжні роботи . За підтримку партизан та участь в УПА  в листопаді 1943 року  загін угорської жардарменії спалив половину села.

Наприкінці січня 1944 року війська шостого гвардійського кавалерійського корпусу  Першого  Українського фронту  спільно  з партизанським з`єднанням В.А.Бегми  вели запеклі бої за Цумань і Карпилівку. Третього лютого партизани загону імені Невського цього з`єднання підняли над селом Червоний прапор. Вічним сном сплять  на сільському кладовищі троє  партизан, які загинули визволяючи Карпилівку. Двоє - з Казахстану,  та син  Білорусі  Качановський  Іван Дмитрович , 1909 р.н.,командир відділення і підривної групи, який посмертно нагороджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня.

  За період з березня по вересень 1944 року 127 жителів села було мобілізовано  в діючу Червону армію, 57 із них не повернулися до рідних домівок.

Заліковуючи рани війни Карпилівці приступили до будівництва мирного життя. 1948 року одноосібники  об`єдналися в колгосп «Шлях до комунізму», обравши головою правління Йосипа Мироновича Шевчука. Був він людиною без високої освіти, але з чуйним благородним серцем, чим тільки міг допомагав  своїм землякам, сприяв у будівництві їхніх осель. З його ініціативи  1948 року господарським способом спорудили  семирічну школу, а через п’ять літ сільський клуб.

1949  року в Карпилівці відкрилася бібліотека , яка розміщувалася в хаті репресованої Пелагеї Ліщук. Першим бібліотекарем був Кобрисов Іван. На даний час бібліотекарем працює  Берестюк  Руслана Стахівна.

    Медпункт відкрився ще напередодні війни у хаті Флора Гламазди. Людська пам'ять зберегла  прізвище першого медика села Данила Нікітішина з міста Богуслав Київської області.

 В післявоєнні роки медичну допомогу надавали Оксана Берестюк, Софія Павлюк, Марія Галушка, Людмила Шимова ( Лінник), Ірина Гламазда та інші.

З 1979 року і по  теперішній час  завідує фельшерсько-акушерським пунктом Т.І.Радіон. Цінують і  поважають цю жінку  за професіоналізм.

Паростки нового життя, хоч і повільно пробивалися крізь темряву.

Неписемності , відчувався брак освічених місцевих кадрів, тому першими вчителями були вихідці зі східної України : Ганна Іванівна Сулиця ( Крук) , Марія Миколаївна Фесенко, Лідія Сафронівна Драніковська  ( Тарасюк)  Іван Іванович Павленко, директором школи – Григорій Семенович Скиба, Іван Кіндратович Теслюк.  Всі вони  залишили помітний слід  в історії села.

1960 року    місцевий колгосп  реорганізували в у відділення  №2  Ківерцівського відгодівельного радгоспу, який очолив  Тарасюк Йосип Григорович.  В листопаді 1995 року на базі  підсобного господарства  Луцького  ДПЗ-28 на території села  організовано госпрозрахунковий  підрозділ Луцького акціонерного  товариства ДПЗ-28, яке  очолювали   Бебко Євген Дмитрович,  Малімон Володимир Васильович.

 На початку  1997 року  підсобне господарство «Карпилівка» стало дочірним підприємством «Соціальна сфера ВАТ ЛПЗ»

  У 1978 році  в селі побудовано магазин ,завідувачами якого були Фень Любов Савічна, Радіон Олександра Василівна,  Лебідь Катерина Михайлівна,  Філюк Валентина Стахівна, а  на даний час   Мізун Галина  Олександрівна.

У 1980 -1982 рр. в селі  побудовано новий будинок культури на 350 місць, завідувачами , якого були  Федорчук Єва Іванівна, Гламазда Галина Василівна.  На даний час Директором  будинку культури є Шевчук Ольга Федорівна.

У 1986-1987 рр. побудовано дитячий садок «Телесик», який розрахований на 45 чоловік, а в  вересні 2012,  за рахунок спонсорської допомоги батьків та коштів, які  надала Карпилівсько сільська рада. було відкрито  другу групу Дитячого садка.

 На даний час садочок відвідує   50 діток.  Завідувачкою  дитячого садочка є Терешкович Любов Петрівна.

Цього ж року  побудовано будинок для вчителів , нове приміщення сільської ради.

На кошти віруючих п’ятидесятників ХВЄ у 1992 році  побудовано

дім Молитиви. Пресвітером на  той час був Тарасюк Борис Панасович. На даний час  релігійна громада нараховує 530 членів. Пресвітером є Федорчук Сергій Степанович.

В 1999  році   відбулася   ліквідація  дочірнього підприємства «Соціальна сфера» ЗАТ «Карпилівка», пройшло розпаювання  майна  та землі в результаті: 162 витребувані паї, площа яких становить 179,83  га,  не витребуваних  на сьогоднішній  день  -  18  

площею – 18,62.

14 жовтня 1999 року цей день був особливо радісним  для жителів села Карпилівка, було  здано в експлуатацію третю частину згідно проекту новозбудованої середньої загальноосвітньої школи. Директором на той час була Вітковська Марія Володимирівна.

Школу назвали президентською, бо спорудили її за дорученням тодішнього глави держави  Л.Д.Кучми на прохання   місцевих багатодітних матерів.

 На даний час в школі навчається 438  дітей, директором є Тарасюк  Валентина Василівна. Працює  37  вчителів ,  21 чоловік обслуговуючого персоналу.

У   2001 році  розпочалося будівництво  православної  Свято-Петро-Павлівської  церкви , яке закінчилося у   2005 році.

 Настоятелями Свято- Петро- Павлівської церкви були : Михайлевський Олександр Леонідович. 1968 р.н,  Віхоть Георгій

На даний час настоятелем церкви є  Шинкарук Олександр Петрович.

В 2010 році  було  запалено голубий вогник  в  с.Карпилівка.

140 осель нашого села на даний час  опалюються природним  газом.

 Багато  випускників нашої школи закінчили  вищі навчальні заклади .

Шановними людьми є : пресвітер місцевої громади ХВЄ Б.П.Тарасюк , С.С.Федорчук,  священник Свято-Петро-Павлівської церкви  Шинкарук Олександр Петрович , багаторічний голова сільської ради, а  нині пенсіонерка  Ганна Андріївна Веремій, Веремій Жанна Петрівна , яка на даний час працює прокурором м.Києва, Федорчук Олександр Тимофійович, заступник головного лікаря по хірургічній роботі

Луцької міської лікарні,кандидат медичних наук.

9 липня 2009 року в Карпилівку  завітав  тодішній  Президент України В.А.Ющенко , який  вручив   ключі від новозбудованих будинків для трьох багатодітних  сімей (Гламазди Івана та Лесі, Фенів Петра та Людмили,  Ройко  Бориса таЛідії), які  народили та виховали  10 і більше дітей ( президентська акція «Зігрій любовю дитину»)

Село Карпилівка славиться  працьовитими людьми. Оселі карпилівських господинь прикрашають  обереги, рушники, салфетки , доріжки майстринь- вишивальниць Лідії Лінник, Галини Крикун, Антоніни Лінник,  Ганни Тарасюк.

  Символом Карпиліки є лелече гніздо з маленькими лелеками . І це не випадково. Тут проживає станом на 01.01.2017 – 137 багатодітних сімей. Найбагатодітніша сімя  Фенів – Софії Мусіївни, 1950  р.н. і ЙосипаТихоновича , 1941 р.н, в якій народилося 18 дітей, на даний час діти всі дорослі.  Софія Мусіївна  нагороджена орденом «Княгині Ольги»  3 ступеня. Приблизно до  100 багатодітних матерів  нагороджені орденом «Мати- героїня».

Молодь залишається в селі, не виїжджає за кордон,  тому  Карпилівка з кожним роком розбудовується.

  Село Карпилівка є благословенне Богом за що  велика  подяка та слава Йому!

  
 Сільська бібліотека ознайомила із новою книгою яка надійшла до бібліотеки, в сільський раді, та в школі.

В бібліотеці можна ознайомитись докладніше із книгою «Ківерцівщина та Олика в історії України та Волині».